Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року Справа № 926/1111/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Чернівецької області на постановувід 02.12.2015Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Чернівецької області № 926/1111/15за позовомПрокурора міста Чернівцідо 1.Чернівецької міської ради 2.Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1.Управління фізичної культури та спорту Чернівецької міської ради 2.Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області 3.Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції провизнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, звільнення та повернення земельної ділянки, за участю представників: ГПУ - Онуфрієнко Н.В.відповідача 1 - відповідача 2 - третьої особи 1 - третьої особи 2 - третьої особи 3 -не з'явились не з'явились не з'явились не з'явились не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.09.2015 (суддя Гончарук О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Матущак О.І., судді: Галушко Н.А., Орищин Г.В.), відмовлено в задоволенні уточнених позовних вимог Прокурора міста Чернівці до Чернівецької міської ради (далі - відповідач-1) та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" (далі - відповідач-2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління фізичної культури та спорту Чернівецької міської ради (далі-третя особа-1), Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області (далі-третя особа-2) та Реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції (далі-третя особа-3) про визнання незаконним та скасування п.1.2 та п.3 рішення 36 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №877 від 30.05.2013"Про надання юридичним особам дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки", яким надано дозвіл Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2500 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Рівненській, 7-Б; а також право на отримання інших вихідних даних на проектування об'єкта містобудування та здійснення проектно-вишукувальних робіт у порядку, визначеному законодавством; визнання незаконним та скасування п.27 рішення 55 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради №1361 від 25.09.2014 "Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо передачі безплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок", яким затверджено проект відведення та передано безплатно у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" земельну ділянку по вул. Рівненській, 7 "Б" площею 0,2596 га, під кадастровим номером 7310136300:11:005:0017, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку; визнання недійсним свідоцтва про право власності СТА №236731, №28046602 від 14.10.2014 на земельну ділянку по вул. Рівненській, 7 "Б" під кадастровим номером 7310136300:11:005:0017, виданого Реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області; скасування державної реєстрації права власності (номер запису про право власності №7319317, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 475743473101) Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" на земельну ділянку по вул. Рівненській, 7 "Б" площею 0,2596 га, під кадастровим номером 7310136300:11:005:0017, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку; звільнення (у трьохденний термін з моменту набрання рішення законної сили) Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" земельної ділянки по вул. Рівненській, 7 "Б" площею 0,2596 га, під кадастровим номером 7310136300:11:005:0017 та повернення її Чернівецькій міській раді в стані не гіршому, ніж на момент її надання.

Перший заступник прокурора Чернівецької області з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст. ст. 133, 134, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 10, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", положень Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Зокрема, скаржник вважає, що створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" відбулось з порушенням вимог житлового законодавства, останній не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу Української РСР, у зв'язку з чим отримання ним безоплатно у власність земельної ділянки в порядку, визначеному ст. 41 Земельного кодексу України, є незаконним, що, відповідно, свідчить про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про відмову в позові.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 заперечив проти її задоволення.

Представники відповідачів та третіх осіб не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 28.04.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою, в зв'язку з чим та оскільки явка сторін в судове засідання касаційної інстанції не є обов'язковою подані відповідачами та третьою особою-1 клопотання про відкладення розгляду справи відхиляються.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Чернівецької міської ради №877 від 30.05.2013 надано дозвіл Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" на складання проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,2500 га у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку на вул. Рівненській, 7-Б у м. Чернівці, а також надано право на отримання інших вихідних даних на проектування об'єкта містобудування та здійснення проектно-вишукувальних робіт у порядку визначеному законом.

Надалі, рішенням Чернівецької міської ради №1361 від 25.09.2014 (пункт 27) затверджено проект відведення та передано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" у власність земельну ділянку на вул. Рівненській, 7-Б у м. Чернівці площею 0,2596 га (кадастровий номер №7310136300:11:005:0017) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

14.10.2014 Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку на вул. Рівненській, 7-Б у м. Чернівці площею 0,2596 га з кадастровим номером №7310136300:11:005:0017.

Зазначаючи про те, що оскаржуваними рішеннями Чернівецької міської ради земельну ділянку безоплатно надано у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37", засновники та учасники якого не перебували на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов, а отже і не мали права на отримання землі в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, Прокурор міста Чернівці звернувся до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, ст. 41 Земельного кодексу України та положеннями Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

Вирішуючи спір у справі і відмовляючи в позові, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державна реєстрація обслуговуючого кооперативу будь-яким чином не пов'язана із правомірністю та законністю оскаржуваних рішень Чернівецької міської ради, у зв'язку з чим, зазначивши, що на дату прийняття оспорюваних рішень відповідач-2 був у встановленому законодавством порядку зареєстрований як житлово-будівельний обслуговуючий кооператив, дійшов висновку про підставність набуття останнім земельної ділянки в порядку ст. 41 Земельного кодексу України.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до ст. 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в Житловому кодексі Української РСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі ст. 135 Житлового кодексу Української РСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ч. ч. 5, 6 ст. 137 Житлового кодексу).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до п. 2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з п. 16 ч. 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, з загального аналізу вказаних законодавчих приписів вбачається, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту, адже саме такі обставини надають право житлово-будівельному кооперативу, як спеціальному суб'єкту, на отримання земельної ділянки в порядку ст. 41 Земельного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі № 21-195а14).

Втім, зазначеного вище попередні судові інстанції не врахували та відмовляючи в задоволенні позову, формально виходили з того, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив Захисник 37" зареєстрований у встановленому порядку як юридична особа, пославшись лише приписи Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", втім не з'ясували обставин законності створення кооперативу зі статусом житлово-будівельний приписам законодавства, на яке послався прокурор в обґрунтування позову, а саме ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, положення Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, з метою визначення відповідності процедури надання радою за оспорюваними рішеннями такому кооперативу у власність земельної ділянки вимогам ст. 41 Земельного кодексу України.

Втім, не зважаючи, що встановлення та оцінка обставин, вказаних прокурором в якості підстави позову, є обов'язковою та такою, що впливає на правильність вирішення спору, судами ніяким чином вказані доводи та законодавчі підстави позову не проаналізовані (не підтримані, не застосовані, але і не відхилені).

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі, при цьому рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та визначенні правових норм, які підлягають застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказаної позиції дотримується також Верховний суд України у своїй постанові від 20.05.2014 №64/366-10.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ст. ст. 4, 42, ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за наслідками визначення правової кваліфікації спірних правовідносин і за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі Господарського суду Чернівецької області №926/1111/15 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.09.2015 у цій справ скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк